Ерік-Емманюель Шмітт
Переклад з французької Олени Борисюк

Маленька історія великої людини

без антракту
Тривалість 1 год. 30хв.

Розповідають Крилова О. М., Шкап’як Л. Р.

Режисура Кравчук О. А.
Простір і костюми Зав'ялова Д. А.
Пластика Збєря Н. А.
Світло і проекція Стецькович В. М.

«Живий». «Жити». «Життя». Цілком звичайні і часто вживані слова, за якими — всесвіт вічної і незбагненної загадки: звідки з’являється це життя і куди щезає? Що ж воно в нас і що ми у ньому? Чому? Для чого? Як?.. — безліч запитань, відповіді на які бувають тільки зі словом «можливо». Але ж життєво необхідно відшуковувати ці відповіді, надто якщо жити тобі залишається лише кілька тижнів...

«Дорогий Боже, мене звуть Оскар, мені десять років, я живу в лікарні через рак і ніколи не звертався до тебе, бо навіть не вірю, що ти існуєш» — 14 листів-сходинок пізнання життя, сприйняття смерті, осягнення себе і світу — історія останніх днів, прожитих наче б у грі (а, можливо, й ні), коли доба дорівнює десятьом рокам, історія без жодної слізливої сентиментальності та жалісливості, але із щемливістю та світлою і простою мудрістю, історія страху і хвороби, але й співчуття і радості, коли з’являється рука звичайної собі людини (а, можливо, й ні), здатна провести тебе до тієї найостаннішої межі де за вселенським неуникним законом закінчується життя. А, можливо, й ні...

Повість «Оскар і рожева пані» одного із найвідоміших сучасних драматургів Франції Еріка-Емманюеля Шмітта, написана у 2002 році, вже сьогодні перекладена на безліч мов та поставлена на сценах найвідоміших театрів світу, і от тепер — ще й на українській сцені. Найглибша філософія, найскладніші питання буття і смерті у простій та легкій формі дитячого сприйняття, із щирою безпосередністю та дотепністю — все це у невеличкій хроніці листування з Богом. Хоча правильніше, напевно, — «листів до Бога», бо ж зв’язок лише односторонній. Чи ні? Варто пройти шляхом цього листування, щоб зрозуміти — а можливо й ні...

Всю цю історію розповідають дві актриси — почергово промовляючи від імені головних і навіть другорядних персонажів, розповідають граючись, розмірковуючи, запрошуючи і нас гратись та розмірковувати у світі Оскара — у світі простому і наївному, як дитячі малюнки, але заразом глибокому, яскравому та контрастному; у світі невеличкому, інтимному, але відмежованому від світу Великого й обмеженому в контактах; у світі несподівано ніжному та затишному, але у світі на межі життя і смерті, — аж до моменту коли всі межі зникають.