Кінокритик Адольф Урбан писав про фільм «Соляріс»: – В перших кадрах фільму «Соляріс» нас чекає не космос, а Земля. Тече струмок, коливаються зелені водорості. Довго тече, довго коливаються. Пливе багряний листок. Так само детально нам покажуть ставок, напівдикий парк, дерев’яний будинок та його меблі. Інтер’єр з пізніми осінніми квітами. Натюрморт з надкушеним яблуком. Зливу – велику, рясну, важку. Пробіжить породистий кінь. Довго нічого або майже нічого не відбувається. Але ми давно вже захопились цікавою кіно-оповіддю. Оповідання давно вже йде. Про що оповідання? Про дивовижну красу та досконалість природи. Про землю та воду, про плоди та траву, про будинок та книги, що зберігають мудрість віків, про старого чоловіка з тихим і спокійним голосом, доброго генія чарівного куточка. Це батько героя. Можна назвати його й інакше – Батько. Як траву – Травою, дощ – Дощем, коня – Конем. Режисер показує їх стільки, скільки потрібно для того, щоб звичайне та буденне стало символом, стало чимось більшим, ніж просто трава, дощ, кінь… Лірична зосередженість піднімається до епосу…