Перший акт опери “На русалчин Великдень” Миколи Леонтовича був уперше виконаний 1920 року. Маестро мав на меті розширити її до триактної, проте йому не судилося, адже трагічний випадок раптово обірвав його життя. Лише 1977 року композитор Мирослав Скорик та літератор Діодор Бобир завершили й поставили оперу.

Опера має фантастичний сюжет, фольклорні мотиви. Жанр твору можна охарактеризувати як лірико-фантастичний. Тут присутні кілька образних ліній – лірична, побутова й мітологічна. Композитор зображає два різні світи – казковий і реальний. Танці хороводи, ігри русалок творять незабутній колорит. М’який ліризм тут межує із грайливістю і просвітлено-ніжними образами. Знаний і олюблений ансамбль “A cappella Leopolis”, з інструментальним і танцювальним супроводом подарують слухачам казковий настрій.

Першу русалку співає Олеся Урбан

танцює Олеся-Богдана Марчук

Другу русалку співає Романна Гунько

танцює Романа Думанська

Нову русалку співає Анастасія Арбузова

танцює Софія Кійковська

Козака співає Володимир Ґадзало

Русалок, водяників і лісових страхіть співають учасники ансамблю “A cappella Leopolis”

(керівники Людмила Капустіна, Роман Стельмащук)

танцюють учасники Дитячого театру балету при Львівській державній

хореографічній школі(керівник Володимир Саболта)

Акомпанує інструментальний ансамбль

Концертмейстер: Роман Сокрута

Балетмейстер-постановник Сергій Наєнко

Музична постановка: Людмила Капустіна, Роман Стельмащук

Ніч. Берегом Дніпра блукає Козак, що відстав від свого війська і заблукав у луках над рікою. Сходить місяць. З’являється Русалка, яка закликає своїх подруг виходити на нічні забави. На її заклик з’являються інші русалки, які починають танцювати і водити хороводи. Козак зачаровано спостерігає над ними. Русалки по черзі згадують про своє земне життя і про те, як потрапили на річкове дно. Раптом вони помічаються Козака і погрожують його затягнути до Дніпра, якщо він не відгадає їхніх загадок. До русалок приєднуються лісовики і водяники, починається погоня за Козаком. Рятує його Нова Русалка, яка ще не зовсім забула про земне життя і співчуває Козакові. Вона нагадує про те, що вже зайшов місяць, отже, русалкам пора повертатися на дно. Вражений її красою, Козак даремно закликає її повернутися.